У період з 22 до 28 жовтня цього року багато студентів підтримували тернополянку, студентку 1 курсу інженерно-педагогічного факультету Оксану Корзун у програмі „ШАНС” на телеканалі „Інтер”. Як воно, прожити цілий день у колі „акул шоу-бізнесу” української естради, повністю віддатися до рук справжніх професіоналів, поринути у світ великої уяви та неповторної фантазії??? Про свої незабутні відчуття від такого великого подарунку долі, шансу, який буває один раз у житті, розповість нам сама дівчина - зірка програми .
- Оксанко,як нам відомо, ти потрапила у програму „ШАНС” підкоривши глядачів у Києві на „Караоке на майдані”. Як ти опинилася на майдані? Що спонукало тебе поїхати у столицю?
- Так, саме київська публіка подарувала мені унікальний шанс потрапити на один день у країну моєї мрії – країну шоу-бізнесу. Адже стати співачкою – це моя мрія з дитинства.Одного прекрасного дня після закінчення ТОЕКШМ я вирішила поступити у ВНЗ у Києві і поїхала дізнатися інформацію про київські університети,про вступні іспити... І от я опинилася на центральній площі міста Києва, де в той час проходили зйомки програми „Караоке на майдані”. Натовп був настільки великий, що я навіть не бачила сцени, неговорячи вже про велике бажання ступити на неї у якості учасника конкурсу. Люди стояли дуже щільно, тому підійти до сцени, здавалося, було неможливо.
- Але все ж ти опинилася біля Кондратюка в добрий час на потрібному місці. І хто ж тобі в цьому допоміг?
- Пройти вперед мені допомогли мої подруги, з якими гуляла столицею.І ось я уже на сцені... Одна пісня, друга, третя... і Кондратюк каже: „Чекаємо тебе у „ШАНСі!”. Емоції просто переповнювали мене.
- А тепер про саму програму. Чи не шкодуєш ти, що потрапила до Кузьми , а не до Наталії Могилевської? Яким чином обиралися пари? Ти сама захотіла , щоб тебе супроводжував Андрій Кузьменко?
- Право обирати своїх „жертв” надали продюсерам програми, тобто Кузьмі та Н. Могилевській. Чесно кажучи , якби вибір стояв за мною я, вагаючись , все ж обрала б Андрія. Приємно, що в цьому наші погляди зійшлися і мене супроводжував Кузьма, а Анаіт ( так звали мою суперницю) - Наталія Могилевська.
- А зараз пройдемося поетапно і ще раз проживемо цей пам’ятний день. Розкажи нам один із цікавих випадків, що трапилися з тобою протягом дня та які не ввійшли в кадр.
- Ох, таких кумедних ситуацій було вдосталь, наприклад. Пригадую, коли при виборі пісні в студії Володимира Бебешка я співала пісню Наталі Могилевської „Відірватись від землі”, а Кузьма інсценізував її , в прямому значені цього слова, тобто „літав” по всій студії і перевертав її з ніг на голову.
- А чи пропонували тобі заспівати пісню якогось російського артиста?Адже в кадрі такого не було.
- У Кузьми була така спроба. Але не встигла я дослухати пропозицію, як втрутився В. Бебешко і сказав до Андрія : - „Ти хочеш, щоб при поверненні в Тернопіль її додому не впустили??? ” . І на цьому спроба підшукати щось російське закінчилася.
- Я пригадую, що в програмі ви обрали пісню групи SMS «Любий, кохай мене», а на сцені ти співала «Коломийку» Руслани. Чому така незрозумілість для глядача?
- Так, мені справді вибрали пісню із репертуару групи SMS, але я запропонувала прослухати ще декілька інших композицій, оскільки зовсім не було бажання виконувати цю пісню.
- І ваш вибір зупинився на запальній „Коломийці” із альбому Руслани „Дикі танці”. Чому саме вона – дика енергія?
- Тому, що Руслана – одна з моїх улюблених виконавців, творчість якої я поважаю ще з дитинства. ЇЇ пісні мелодійні і енергійні, де відчувається зв’язок з природою, яку я дуже люблю.
- Отож, пісня є. А от костюм... Я впевнена, що сильна половина людства не могла відірвати погляду від твого вбрання (якщо це можна так назвати), яке, до речі, дуже личило до твоєї фігури. Як ти почувала себе в ньому?

- Спочатку було ніяково і навіть хотілося плакати. Та згодом я зрозуміла (за допомогою Кузьми), що костюм справді підходить до розкриття образу моєї пісні і досить непогано сидить на мені. Звичайно ж, безмежну фантазію великого генія Олексія Залевського нічим не зупиниш і він всупереч усьому живому випустить свого героя так, як задумав сам, але я зовсім не шкодую і дуже вдячна О.Залевському за його творчу натуру.
- Чи сподобався тобі Олексій Залевський як людина? Чи було легко тобі з ним спілкуватися? Ви багато сперечалися?
- Він людина дуже неординарна, я б сказала специфічна, але досить приємний і вільний у спілкуванні. Хоч упертий в своїх переконаннях, та я не здавалася і говорила так, як думаю стосовного всього, що він на мене натягував. Олексій Залевський - один з тих людей, які кардинально змінили мою думку після особистої зустрічі з ними. Він добрий, щирий, відвертий, простий і незалежний...
- Гаразд. Наступний рішучий крок - макіяж.Чесно кажучи, в тебе він був настільки сценічний, що не помітити його було просто неможливо. Зі сцени він виглядав чудово, а чи не злякав він тебе тоді, коли глянула у дзеркало перший раз?
- Мені, взагалі, здалося, що всі надімною експерементують : Залевський з костюмом, Маріша ( так звали візажиста Оксани) з макяжем, але мене це незлякало, адже я віддалася в руки професіоналів, а вони свою справу знають дуже добре. Тим паче Маріша заспокоїла мене і запевнила : - „ Не хвилюйся! Буде дуже гарно!”.
- А як щодо зачіски? Ти не хвилювалася, що твоє довге волосся вріжуть або пофарбують в будь-який яскравий колір?
- Це питання непокоїло мене найбільше, бо костюм одягла і зняла, макіяж зробила і змила, а от волосся обріжуть чи пофарбують і назад його природню красу не повернеш ніяк. Та, на щастя, Костянтин Сіяниця ( перукар-стиліст, яий працював зі мною ), навіть у гадці не мав якось кардинально змінити моє волосся. Він вирішив зробити просто „шухер”, який остаточно доповнював образ дикої енергії.
- А що ти можеш сказати про тих красенів, що оточували тебе на сцені, про балет „Qest”? Ти закінчила школу мистецтв за фахом хореографії, тому, напевне, без проблем вивчила весь танець за кілька хвилин, чи не так?
- Звичайно, школа мистецтв мені дуже допомогла,хоч і я на сцені танцювала не багато, але й з хлопцями співпрацювати було одне задоволення, правда, я змушена була на день забути про українські народні рухи, оскільки задум „Qest”-у на мою композицію був іншим. Хлопці дуже талановиті, розумні та цікаві у спілкуванні. Адже погодьтеся, що вивчити цілий танець буквально за декілька годин завдання не з простих, навіть для професіоналів. Та вони легко з цим завданням впоралися і показали на сцені справжню енергію „диких танців”. За це я їм дуже вдячна!
- Так, все було справді казково, та чи не розчарували тебе результати, які ти побачила через тиждень в ефірі?
- Я задоволена, що доля подарувала мені таку чудову можливість провести один день у „ШАНСі”. Прожити його по-іншому, у світі своїх мрій. А результати звичайно не ті, на які я сподівалася, та я впевнена до сьогоднішнього дня, що тернополяни дали більшу кількість голосів, ніж показали результати,але це вже інше питання...
- І, нарешті, що ти можеш побажати нашим студентам?
- Дорогі студенти, не забувайте просту арифметику : бажання + наполегливість... = мрії збуваються !!! Щиро дякую вам за підтримку!!!

Надія Корзун